• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• 24.02.2022. Особиста хронологія війни. З вірою у Перемогу
• Коноваленко Д., 9-А

Коноваленко Д., 9-А

Моя Історія

Чим Ви займалися ввечері 23? Я вчила географію, вже мріяла, як у п'ятницю отримую хорошу оцінку, хотіла десять балів... Я вчилась десь до десятої вечора, потім пішла спати. В ту ніч мені нічого не снилося. Що було далі? Не знаю, страх, холод, сльози? Ні, сльоз не було. Було страшно? Так, трохи, не сильно...

Моя історія почалась десь о п'ятій. Взагалі я дуже міцно сплю, і мене важко розбудити, але не в цей день. Я встала о п'ятій ранку. Не від того що мене розбудили, ні. Над нашою домівкою пролетів літак або гелікоптер, я не знаю, був дуже гучний низький звук, мабуть то гелікоптер, а може ракета? Не знаю. Я не встала, я тільки подивилась час на телефоні, було 05:11, SMS не було.. Що було далі? Я лежала, хвилин п'ятнадцять, може двадцять..просто лежала, навіть не думала ні про що..

О пів на шосту я встала. Мама спитала мене:"ти чула?"—Так, відповіла я, потім підійшла до телевізора. Я не здогадувалась, що відбувається, тільки чула гучний шум і все. У телевізорі було написано "росія вторглась в Україну". Слова більше були не потрібні.

Перший день був складний, ми боялись кожного вибуху і одразу бігли до сусідки у підвал( у нас був маленький погреб, ми б туди не влізли)..

Другий день...тоді я ще не звикла до вибухів. Десь о 13 годині були дуже сильні вибухи, дуже близько. Страшно? Так, в мене дуже сильно билось сердце, і я почервоніла, було дуже страшно, наче у дворі сильні вибухи...

Третій день...Всі ці ночі ми спали у підвалі.. Було не страшно, там не чути вибухів. Холодно? Нормально, спала у куртці. Зранку виходили і швидко бігли додому, щоб поснідати, одного разу я побачила танк, він їхав 100 метрів від нас. Мабуть то наш....а може ні..

Четвертий день..П'ятий.. Шостий... Ми зібрали перше, що попало під руку і кинули в машину. Ми поїхали? Ні? Наша машина не заводилась. Ми бігли по вулиці штовхаючи машину і молились, щоб вона завелась...вона завелась. Ми сіли і поїхали. Ми проїжджали біля місця де у другий день, біля нас, було дуже гучно. Там розстріляні машини, дома... Ми під'їхали до блок поста, там військові, їх очі, пусті наче. Тато віддав їм останню воду...у нас більше не було. Коли ми їхали, я боялась, щоб у нас не влучили...було страшно.

Зараз я у безпечному місті, але коли тут пролетів літак над головою, мені дуже стало страшно, і серце, воно стало знов швидко битися, але це був просто літак, наче над головою...

Мені було страшно, так, але я посміхалась, бо не втрачала те, що маю все життя—гумор.

Я не плачу, бо поряд зі мною мама, тато, сестра, мої рідні. Я не боюсь спати, бо у нас є ЗСУ. Особисто я знаю одного...Дякую тобі, Стас. Дякую всім ЗСУ та Тероброні. Я не боюсь забути математику чи хімію, бо у мене найкращі вчителі: Ганна Викторівна, Світлана Валеріївна. Дякую Вам. Дякую усім хто пересилає гроші для ЗСУ. Дякую нашому незламному президенту В. Зеленському. Дякую УСІМ сильним, відважним, крутим українцям.

І на останок, На нашій землі буде МИР, але тільки після ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ!!! Бо Херсон—це Україна. Маріуполь, Мелітополь, Буча, Ірпінь, Гостомель, Ізюм — це Україна. Харків, Київ, Чернігів, Полтава —це Україна. Донбасс— це Україна. І Крим — це Україна.

За нами ПРАВДА, за нами ПЕРЕМОГА!

Слава Україні!